О. Петро Вергун

Щодня торкався людських струн

Отець-прелат Петро Вергун.

Північний вітер і ҐУЛАҐ

Не знищили Христовий стяг,

Петро – Блаженний у віках.

Блаженний мученик о. Петро Вергун народився 18 листопада 1890 р. в. м. Городку на Львівщині. Після гімназії вступив, за допомогою митрополита Андрея Шептицького, до Празької духовної семінарії. Здобув ступінь доктора філософії. 30 жовтня 1927 року в соборі св. Юра прийняв священичі свячення з рук митрополита Андрея, і цього ж року отримав призначення на душпастиря українців-католиків у Німеччині з осідком у Берліні. Серед надзвичайно складних обставин о. Петро виявив себе ревним священиком. Всі до нього горнулися: і отці, і вірні. Його улюбленим місцем, окрім душпастирської праці, було місце перед Найсвятішими Тайнами.

За вірне служіння нашій Церкві на чужині о. Вергун отримав у 1937 р. від Папи Пія XII гідність прелата, я через три роки призначення на Апостольського візитатора для українців-католиків у Німеччині. Високо оцінюючи свого адміністратора, самі священики в 1943 році звернулись з проханням до Андрея Шептицького виєднати у Св. Отця Папи Римського для о. Петра Вергуна гідність єпископа.

Коли 2 травня 1945 р. Червона Армія захопила столицю Німеччини, о. Петро мав можливість переїхати до Мюнхена, але цього не зробив. „Заки бодай один українець буде в Берліні, я залишуся тут”, – така була його відповідь тим, що радили рятувати своє життя. Через місяць отця заарештували і вивезли на Сибір із присудом: 8 років каторги. Та ніщо не могло його змусити перейти на російське православ’я. Отець Петро свято вірив, що прийде час, і Церква в Україні відродиться. Найбільше терпів о. Петро, що не мав змоги виконувати свої душпастирські обов’язки.

7 лютого 1957 р. о. Петро Вергун помирає як мученик за віру, проживши 66 літ земного життя.